«Легенди рідного краю»
«Легенди рідного краю»

Поділитися новиною:

«Легенди рідного краю»

Пройшов обласний молодіжний літературний конкурс «Легенди рідного краю».

«Легенди рідного краю»

 Пройшов  обласний молодіжний літературний конкурс «Легенди рідного краю». Організаторами конкурсу були:  «Харківський організаційно-методичний  центр туризму» та «Харківська обласна бібліотека для юнацтва» за підтримки Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.

Від Дворічанської районної центральної бібліотеки для дорослих  участь у цьому конкурсі  приймали : Домніна Альона  « З фантазією про Дворічанську Лису гору», 16 років, смт. Дворічна  і Кривоший Ірина «Легенда про рідну Дворічну», 28 років, смт.Дворічна.

Пропонуємо переглянути роботи конкурсантів.

 

Ірина Кривоший Легенда про рідну Дворічну

Той, хто хоча б один раз прогулювався територією Дворічанського національного природничого парку, запам’ятає його назавжди, адже саме тут можна побачити невеличкі довгі крейдяні гори, які супроводжуються річкою Оскіл. Коли влітку опиняєшся серед крейдяних пагорбів, то відчуваєш себе у казці, де літо і зима керують разом. Це найкраще місце для відпочинку, малювання, фотографування, адже цей мальовничий край наповнений різноманітним ароматом рідкісного різнотрав`я.

Ця місцина не тільки приваблює своєю природою, але й за повір`ям вона ще й містична. Ходить легенда, що колись на цій території було велике – превелике, прозоре та чисте море, завжди тихе, жодних штормів, лише хвилі гралися з берегом та тікали знову. Мешкали в морі малесенькі молюски, які були добрими та нікого не чіпали, але разом з ними у воді знаходилися більші молюски, злі, страшні, зовні нагадували морських чортів. Це були людиноподібні істоти, великого зросту, волохаті, рогаті, очі червоні, руки довгі, пальці маленькі, а кігті гострі. Якщо такими руками когось упіймати, то звільнитися від цієї хватки неможливо. Відрізнялися морські чорти від звичайних тим, що на ногах були страшенні лапи - ласти, щоб плавати зручно та швидко.

Ніхто з людей не жив біля цього моря, а тварин водилося багато. Один раз на місяць вони приходили на величезну галявину до особливих трав та квіточок. Ці рослини рятували тварин від різних хвороб, загоювали рани, надавали сили, робили гладенькою шерсть. І тоді тварини протягом місяця ходили здоровими та сильними й могли дати опір будь - якому ворогу.

Морські чорти не хотіли ділитися «своїм» зіллям з іншими, їм подобався жалюгідний рев тварин, вони обожнювали, коли ті хворіли та страждали.

        Одного разу морські чудовиська вирішили провчити незваних гостей та знищити їх раз і назавжди. Дочекалися чортяки дня, коли звірі прийшли підживити свої сили, та й напали на бідолах саме тоді, коли вони цього не очікували. Розпочався жорстокий бій добра і зла. Вовки, лисиці, олені, козулі, дикі кабани, бобри з останніх сил боролися за своє життя, та все ж були виснажені й перемога переходила на бік нечистої сили.

        За подіями спостерігало Сонце та малесенькі молюски. Вони щиро вірили, що добро переможе зло. Але в цій ситуації все було по - іншому! І Сонце з молюсками поспішили на допомогу добрим звірям. Спочатку Сонце почало висушувати море, аби морських чортів позбавити місця проживання. Але ж на грані смерті залишилися і добрі молюски. Щоб врятувати ледь живих звірів, маленькі молюски пожертвували своїм життям.  Коли вони опинилися на суші, то перетворилися в крейдяні скелі, в яких могли сховатися бідолашні тварини. Сонце висушило повністю море, залишивши лише дві річки, аби звірі могли втамувати спрагу.

           Чорти намагалися добратися до вершини скелі, та лапи, які відмінно плавали, не вміли лазити по горах, і ті м’ячиками скочувалися вниз.  Вперті звірюги дерлися по горах своїми руками, але марно -   лише ламали свої пальці. А Сонце не зупинялося, пекло сильніше й сильніше, волохата шкіра чортів зайнялася вогнем. Страшенні чудовиська спалахували, немов сірники. Так і вигоріли всі, більше у світі таких не водиться.

         Відтоді минуло багато часу, але крейдяні пагорби залишилися до сьогодення. Коли гуляєш пагорбами, часто на очі попадаються ті самі чортові пальці, можна зустріти й звірів, тепер вони тут царюють, цвітуть цілющі рослини, які виліковують не тільки тварин, а й людей, та головне -  зосталися річки, які врятували весь природній світ того часу. Саме від них і бере назву походження нинішній населений пункт Дворічна.  У народі кажуть, що одна з річок називається Оскіл, бо походить від слова скеля і тим самим знову нагадує про ту історію.

       Отже, якщо вам пощастило відвідати Національний природничий парк «Дворічанський», то обов`язково зайдіть у води Оскола, скупайтеся в ньому -  і ви відчуєте прилив сил. Прогуляйтеся вершинами крейдяних гір, а ще краще - переночуйте біля їх підніжжя, вдихніть на повні легені аромат цілющих гірських трав і повірте – здоров`я вам гарантоване!

 

Альона Домніна    З фантазією про Дворічанську Лису гору

 

Дворічанський район славиться своїми чаруючими краєвидами. І тут кожен знайде щось, що торкнеться його душі своєю красою чи історією. Але про пагорб, що розташований поблизу Дворічної та зветься «Лисою горою», ходять різні цікаві легенди. І це привертає увагу туристів, котрі приїжджають  сюди помилуватись видами на річку, луки, крейдяні пагорби та насолодитися чистим повітрям.

Одного вечора біля підніжжя гори на березі річки Оскіл відпочивали батько з донькою. Маленька дівчинка сиділа на колінах чоловіка та розглядала все навкруги. Ковдра, на якій вони сиділи, наче розчинявся серед суцільного царства природи. Різні трави охоплювали їх своїми пахощами, пташки виспівували щось, а цвіркуни підтримували їхній концерт. І над всім цим возвеличувалася Лиса гора.

  • Тату, чому ця гора лиса?
  • Бо в деяких місцях на крейді не ростуть ніякі рослини і здається, що вона справді лиса. Здавна люди давали схожі назви таким горам. У цієї гори є тезка в Києві і про неї ходять легенди.
  • А що кажуть про цю гору?
  • Люди, що жили тут раніше, вірили що вони лікує від будь-яких хвороб. Згідно з переказами потрібно піднятися на її вершину, потім спуститись і зустріти світанок біля її підніжжя. І тоді людина вилікується від будь-якої хвороби.
  • О-о, а це справді так?
  • Не знаю, напевно якщо в це вірити, то все може статись.
  • Яка чудова гора! – дівчинка захоплено вивчала поглядом гору.

Ніч уже повністю вступила в свої права. І в верховіттях дерев почали літати кажани. Шурхіт їхніх крил та темні тіні, навіювали страшну атмосферу і лякали дитину. Вона сильніше пригорталася до тата.

  • Знаєш, про цю гору, як і про будь-яку з чистою вершиною, ходять страшні легенди. Кажуть, що в ніч з повним місяцем сюди злітаються відьми та влаштовують «шабаш».
  • Що це таке «шабаш»?
  • Це щось на кшталт вечірки, на яку збираються відьми та відьмаки, лісовики, мавки та іншу нечисті сили. Але зараз це все лишилося в історії, щоб лякати таких маленьких дівчаток, як ти.

Небо, осяяне сяйвом Місяця та зірок, разом з шелестом трав і кумканням жаб заколихувало дівчинку, що злякавшись притулилася до тата і починала засинати.

А на горі за ними спостерігала дитина, одягнута в якісь потерті речі з квітами в короткому розпатланому волоссі кольору пожовклого листя. Поряд з нею лежала мітла, а на її краю сидів сокіл.

Це була юна відмочка. І слухаючи розмову чоловіка та дівчинки вона пригадувала розповіді її бабусі про те, як сюди зліталися всі відьми околиць, з лісу виходили лісовики, а на берегах річки співали русалки на водяні. Тут палилися вогнища, співалися пісні, розповідалися історії і ноги стиралися в танцях. Кожен, хто підходив близько до цього місця вночі, згодом розповідав страшні історії всьому селу, а відьми тільки  те й робили, що залякували нічних незваних гостей.

Але минуло вже близько століття, як ніхто не збирається на Лисій горі. Сучасні люди витіснили всіх жителів потойбічного світу. І якщо десь і з’являється хтось, то він змушений ховатися та лише стиха споглядати те, як людство винищує первородну природу.

Спогади засмутили відмочку і вона відпустила сокола, лягла на траву та крізь сльози дивилася, як птах кружляє в світлі місяця.

 

 

Альбом: «Легенди рідного краю»
Альбом: «Легенди рідного краю»
Альбом: «Легенди рідного краю»
Альбом: «Легенди рідного краю»
Альбом: «Легенди рідного краю»
Альбом: «Легенди рідного краю»
Web-адреса: dvorichna-rda.gov.ua/news/id/13304 | Переглядів: 755Дата публікації: 14:47 28.10.2020
Пошук
ПУБЛІЧНИЙ ЗВІТ
Консультації з громадськістю
Консультація міністра юстиції України Павла Петренка
Міжрегіональне управління НАДС у Харківській та Сумській областях інформує
...
Анонс подій
Подій не заплановано
Посилання



 

 




Результат пошуку зображень за запитом державний реєстр виборців